вівторок, 10 березня 2015 р.

Поетична Шевченкіана

Ще не було епохи для поетів,
але  були  поети  для епох»
                                        Л.Костенко
Весна  його  родила  і  забрала…
Крилаті  думи  сіяла  у  нім:
То  сонцем  весняним  душа палала,
А  то  немов  рілля , поет  чорнів.
Слова  його,  немов  душі  скрижалі
Закарбувались  в  пам’яті  століть.
Спочив  давно,але  живе  із  нами...
І голос  нам  кричить  із  лихоліть…
Пророчими ,батьківськими  словами ,
Поет  нащадкам  осяває  шлях,
І серце  Прометея  завжди  з  нами,
Бо  незгасиме  слово у  віках.
Пророк ,Предтеча  і  Кобзар  убогий,
Та,  якби хто  ,його  не  називав,
Він  жив,творив,писав у  серці  з  Богом,
Тому  душа  здобула  П’єдестал.
Вклонюся  низько  я  перед  Тобою,
Духовний  Батьку,любий  мій  Тарасе,
Бо  Ти  й на  небі  дивишся з  любов’ю,
На  Матір  свою,Україну  нашу.
                                        Леся Квіт
09.03.15

  

  ХІБА ПОМЕР ДЛЯ НАС ТАРАС

Хіба помер він? Ні брехня!
Він серед нас, він в Україні,
В Дніпрових кручах,
В небі синім,
Він є повсюди…
І  лишень
До Бога відійшла душа,
А дух його, в віршах понині 

Хіба не з нами він тепер,
Якщо, у майже кожній хаті,
Сумує батько, плаче матір,
А у  руках тремтить «Кобзар»,
І слово серце рве і крає,
І думку вже не відпускає,
І хлопці гинуть...
Бо москаль
На Україну наступає

Хіба помер для нас Тарас?
Що України вже не має?
 10.03.2015        П. Березень


ПРОСТИ, ТАРАСЕ...

Гора Чернеча - Канева окраса, 
Хвилі Дніпра хлюпочуть в береги. 
Ми йдем, ідем на прощу до Тараса: 
Прости нас грішних, Батьку дорогий.

Прости за те, що збилися з дороги, 
Кудись в безодню чорний шлях завів. 
Прости, що знову б'ємось об пороги, 
Живем не так, як Ти нам заповів.

Прости нас, Батьку,Світоче й Пророче, 
До Тебе йдем у щирім каятті, 
Бо ми ж таки добра Вкраїні хочем. 
Бо неможливо жить у розбратті.

Ідемо поміж гір і над ярами, -
Бо всі шляхи до Тебе лиш ведуть. 
Ти братолюбія бажаєш поміж нами, 
І зореносно осяваєш путь.

Пошли нам, Отче, мудрості й снаги, 
А в душах - чисті помисли нести. 
Прости за все, Тарасе дорогий, 
Пророче, Батьку, Світоче, прости !
    
                                      Віра Носенко

СОНЦЕ УКРАЇНИ

Світ великий, - Шевченко один, 
Що постав над Дніпром і над світом.
Своїм словом пророчим до волі будив 
Громобійним своїм «Заповітом».

Україну свою - Тарас Ненькою звав, 
Бо, як матір, любив Батьківщину, 
В казематах царизм не скорив, не зламав,-
Він залишився їй вірним сином.

Але й там у Шевченка було на умі: 
Як Сім'ю зробить вольну і нову, 
Доки буде його Україна в ярмі? 
Як розбити кайданів окови?

Зазвучали Тараса пророчі слова 
І могутня його правда-сила.
У словах його заклик і думка жива 
Україну до волі збудила.

Наший Світоч - Шевченко Тарас 
Креше полум'ям правди щоднини, 
Щоби дух українців ніколи не згас, 
Не заходило сонце Вкраїни!

                            Віра Носенко 
http://www.razom.org.ua/news/11266/?printable=true


ПАМ'ЯТІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Забриніла душа многозвучними барвами слова,
Мов бандури струна злилася у трелях дзвінких,
Загриміла велично Тарасова, батькова мова
І сплела у вінок волелюбних думок колоски.
Загриміла, мов дзвін, відпустивши у небо свободу,
У зелені гаї, де розноситься шепіт тополь,
Розбудила зі сну заколисану волю народу,
Що проспав сотні літ у пітьмі переламаних доль.
По забутих стежках, у безмежжі сліпого блукання,
Твоє слово, Тарасе, зорею освічує шлях,
Твої горді пісні розривають кайдани мовчання,
Чистим світлом ведуть по широких вкраїнських полях.
Геніальний творець. У безсмертних рядках «Заповіту»
Ти навіки живий полиновими травами мрій,
Твоє слово повік буде в пам’яті нації жити
Невгасимим вогнем, джерелом для майбутніх надій.
                                                      Hrafomaniyachka


 
 

понеділок, 9 березня 2015 р.

До дня народження Тараса Шевченка




Тарас Шевченко… З душевним трепетом кожен українець промовляє це святе ім’я. Минають роки, спливають століття, а ім’я Кобзаря навіки залишилося безсмертним у пам'яті нащадків, адже він увібрав у себе живу душу народу, став його невід’ємною частиною. Із полум'яних творів Кобзаря ввесь світ дізнався, що є така прекрасна країна – Україна, з її чудовим, добрим, працьовитим народом, прекрасною мовою, задушевними піснями, героїчною історією та неповторною природою.
Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до світочів, що стають дорогими для всього людства і в пошані людства знаходять безсмертя. Він був Поетом, якого до того не мали ми, – Поетом для всіх, Поетом народним, Поетом гноблених, але не скорених. Народжений матір’ю-кріпачкою і сам кріпак, він став борцем титанічної сили. Коли перед ним лягла несходима ніч муштри та солдатчини, самодержавні кати вважали, що відправили його в таку безвість, звідки йому вороття не буде. А він повернувся. Повернувся Поет вогненною піснею, віщим словом до рідної України.
Відкрите серце народного співця щедро ввібрало в себе волелюбний дух українського народу. У невеликій книжечці, що ім’я їй «Кобзар», клекоче ціле море народного горя, у ній – невільницький поклик і порив до свободи,  народна мудрість і ніжна мелодія української пісні.  Свої поетичні твори Шевченко називав просто «думами», присвячуючи їх рідному краю. Ці думи невеселі, проте щирі і правдиві, вони «стали на папері сумними рядами», бо їх породило лихо. Ці поезії складалися на тернистих дорогах поетового життя, писалися то в мандрах, то в казематах, мережилися при світлі білих ночей Петербурга і в пісках пустель закаспійських, під самотнім сонцем вигнання і серед бур'янів у рідному краю...
Хоча більшість поезій написані за межами рідного краю, наскрізно струменить у них світлий образ Дніпра і мріє синя далеч українських степів. На випадкових аркушиках паперу та в захалявних книжечках поетова рука прихапцем записувала рядки, що стануть дорогими для цілого народу, донесуть до нього крізь усі перепони пророчі і вічні слова.
Із творами Кобзаря виросло не одне покоління українців, адже у його безсмертних строфах кодекс загальнолюдських цінностей – Любові, Правди, Волі, Доброти, Страждання, Милосердя, Матері та України.
         Для Шевченка слово «Україна» було священним. Він хотів бачити Україну вільною, щасливою, а українців не лише нацією, а єдиною великою родиною. Родиною, у якій панує єдність та злагода, де шанують своє славне минуле, свою величну історію, віковічні традиції, рідну мову, щоб мати гідне майбутнє.
         Ми, молоде покоління українців, –  майбутнє нашої нації. Нам творити нове суспільство, нове життя. Я переконана, якщо кожен із нас докладе хоч невелику часточку своїх зусиль, щоб змінити себе і своє життя на краще, то майбутнє наше буде щасливим і радісним. Я впевнена, що таких людей, які прагнуть змінити життя на краще, багато – і ми повинні бути однодумцями, пам'ятати слова Великого Шевченка:
Обніміться ж брати, мої,
Молю вас, благаю…
         А найкращим увічненням пам'яті Кобзаря стане буття вільного українського народу на вільній українській землі. У бурхливому і швидкоплинному морі життя, у щоденних проблемах і обов'язках не забуваймо про найцінніше і найдорожче у нашому житті – Батьківщину, свій рід, родину, своїх батьків. Ці споконвічні цінності людського життя є основою духовного єства народу, його опорою.
Об’єднаймося ж, українці, бо ми діти однієї неньки. Тільки від нас, від нашою любові до ближнього, від нашої мудрості і виваженості залежить доля України. Від пращурів ми успадкували незламну святу віру, яка допомагає нам здолати усі випробування, що випали на нашу долю, а пророчі слова Кобзаря допоможуть будувати не просто незалежну Україну, а сильну, багату і щасливу державу.
Пам'ятаймо, що ми українці від роду і до роду. Тож збережімо нашу рідну мову, не даймо її на поталу, плекаймо нашу культуру, звичаї і традиції, шануймо наших світочів, любімо один одного –  і добре нам буде жити на землі!
Ірина Скиба, учениця 10 класу